|
|
Я єсть народ, якого Правди
сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала... О, як твій дух осатанів! Ти думала – тобою весь з'їдаюсь – та, подавившись, падаєш в траву... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла. Сини мої, червоні українці, я буду вас за подвиг прославлять, – ідіть батькам на допомогу й жінці, дітей спішіте визволять! На українських нивах, на російських, на білоруських – я прошу, молю! – вбивайте ворогів, злодюг злодійських, вбивайте без жалю! Нехай ще в ранах я – я не стидаюсь, гляджу їх, мов пшеницю ярову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Із ран – нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять, яка земля! яке зерно! росиця! – Ну як же не сіять – І я сіяю, крильми розгортаюсь, своїх орлів скликаю, кличу, зву... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Ще буде: неба чистої блакиті, добробут в нас підніметься, як ртуть, заблискотять косарки в житі, заводи загудуть... І я життям багатим розсвітаюсь, пущу над сонцем хмарку, як брову... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла. Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 1943р. 16 вересня. Кремлівська лікарня. Iснує думка, що цей вірш був адаптований під радянську цензуру друзями Павла Тичини перед візитом НКВС, що цілком можливо. Але документального підтвердження цієї інформації поки що не знайдено. |
Сучасне прочитання: Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Московіє! Мене ти пожирала, Ти думала – тобою весь з'їдаюсь? Я єсть народ, якого Правди сила, Сини мої, незламні українці, На слобожанських нивах, на подільських, Повстань! І з ран – нове життя заколоситься, І я сіяю, крильми розгортаюсь, Ще буде: неба чистої блакиті, І я життям багатим розсвітаюсь, Я єсть народ, якого Правди сила Кремлівська гнидь, тремти! Я розвертаюсь!
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=399 |