* * *

Війна вбиває.
Земля змучена стогне.
Багряна трава.


* * *

Как в самолете, заложены уши
горем вселенским,
стою на коленях...
Господи, прими убиенных
невинные души!

Пусть успокоятся в небесной пучине
бабушки, девочки, девушки, женщины,
мальчики, старцы, подростки, мужчины,
бомбами подло со смертью повенчанные...


* * *

Господи, может, кричу Тебе зря,
но от ужаса просто кровь стынет:
это мою жену
узкоглазый бурят
насилует на глазах у сына,
это курточку моей дочери
гусеницами утюжит танк...

От такой вселенской горечи
вмиг каменеют уста.
Но я умоляю Тебя, Всевышний,
в этот тяжелый, как крест, час:
не оставляй нас одних, слышишь?!
Не покидай нас...

Девы святой искажен лик,
в глазах - застывшая мУка...
И тишину разрывает крик,
сорвавшийся с холста Мунка.


* * *

Мой город опять бомбили всю ночь,
взрывы ухали в Дарнице и Святошино...
Крестами на окнах вспыхивал скотч,
по небу метались огненные горошины...

По сердцу будто кованой плетью -
такое и в страшном сне не приснится...
Вдумайтесь только: это в двадцать первом столетии
матерь городов русских - в кровавых зарницах!

Но мой город велик и вечен.
Его никому не превратить в руины...
Горят над городом звезды-свечи.
Многоголосие за окном: «Украина!»


* * *

ЗавждИ у темряві біси точать роги -
всі темні справи коять саме вночі.
Оскільки Бог спить і не чує нічого,
а тому допоки, напевно, мовчить...

І хтось запускає крилату ракету:
- Та що ж ти робиш?
- Наказ виконую!
Летять на місто пекельні комети,
тремтять від вибухів шибки віконні.

Не спить півночі руденький хлопчина,
він кличе маму, а краще - тата...
А вранці з заплющеними очима
до дитсадка за руку на самокаті.

Та Бог вже не спить - вкрай безсоння мучить,
він бачить очі без вини закатованих,
Ірпінь, Маріуполь, Бахмут і Бучу,
страждання і кров - знову і знову...

Ні, Бог не спить - він все чує і бачить,
в його очах - відчайдушний щем...
Він знає твердо - ніяких пробачень!
Катам ніколи - жодних прощень!


* * *

Сирена...
Спускайся до сховища!
На кухні - термос із кавою,
візьми для душі Андруховича
чи, може, Акутагаву...

А я нагорі залишусь
закрити молитвою небо,
щоб нам повернути тишу...
Щоб бути знов біля тебе.


* * *

Вночі рф, як завжди, жорстоко і
підступно атакувала Львів крилатими ракетами.
На превеликий жаль, є загиблі і поранені...
Місто Лева - це історична і духовна святиня.
Це - наша казка.
А хіба можна вбити казку?!

Небо кров'ю полите -
на святій самоті
сяють наші молитви,
наче білі хрести:
про загиблих героїв,
і, на щастя, живих,
про потужнішу зброю
і про захист від тих,
хто вночі, як гопОта,
б'є по мирних містах:
високоточна робота -
«русский мир» на кістках...
Душі підло убитих -
на святій самоті...
Наші світлі молитви,
наче білі хрести.


* * *

Российская оккупационная армия атаковала Одессу ракетами и дронами. Есть раненые.
Пострадали многоквартирные дома. Три тысячи человек остались без света.
Варварство продолжается...

Били в Одессу,
любимую с детства.
Били по Бабелю и по Катаеву.
Били по людям,
били по зданиям.
Били по вере
и по надежде...
Но никогда не будет, как прежде!
Есть вещи, которые не знают прощения.
Есть то, что свято
и то, что священно.
Будем без света.
Будем без окон.
Сердце запрется
в бесчувственный кокон...
Но ни один камушек с Дерибасовской
не отдадим силе вражеской,
которая рядилась в братскую тогу,
а теперь внаглую прёт против Бога.
Но Бог - с нами!
Тревожными ночами.
Возле свежих могил.
Когда нет сил.
Когда нет слез.
Когда нет звезд...
Били в Одессу,
любимую с детства.
Бесы...


* * *

Війна вбиває.
Сонце цілує землю.
Життя триває.

                                                       © Ю.Гундарев
  
НАЧАЛО                                                                                          ВОЗВРАТ  

Предыдущие публикация и об авторе - РГ №8, №5 2023, №6 2013г.